Автор:       Соколюк Наталя Дмитрівна учениця 10 класу.

         КЗ «Юр`ївська багатопрофільна ЗОШ І – ІІІ ступенів» Приморської районної ради.

Номінація: «Тіні забутих предків» - шедевр світового кіномистецтва»

Консультант: вчитель світової літератури, старший вчитель КЗ «Юр`ївська багатопрофільна ЗОШ І – ІІІ ступенів» Приморської районної ради

 Шишман Наталія Михайлівна,конт.тел.                            

Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш

У мою душу золотий засів –

Хто знає, що вийде з того

Насіння. Може, вогні?

М.Коцюбинський

Пролог

Цілісна особистість громадянина України успішно формується тоді, коли вбирає в себе високі цінності духовної спадщини і реалізує в своєму житті заповіді предків, уміння жити в гармонії з людським оточенням, самим собою.

На жаль, протягом останніх десятиліть наша духовність опинилася у занепаді. Тому нині нам усім стає зрозумілим, що духовне відродження української нації, її культури вкрай необхідне і воно має базуватись передусім на рідній мові, народних традиціях, на безцінних зразках фольклору. Тому цей конкурс – хороша думка, бо значення українця М. Коцюбинського і вірменина С. Параджанова для української культури невичерпне.                                                   

        Гармонія між людиною та світом природи, сила кохання і неможливість існування без нього, життя і смерть, добро і зло, сутність буття і пошуки істини – проблеми, над якими замислюються, які намагаються з’ясувати не лише митці, а й кожен із нас. Не оминули ціх питань М.Коцюбинський і С.Параджанов.

         Відвідавши на запрошення І.Франка чарівне гуцульське село Криворівню, М.Коцюбинський захопився карпатським краєм, знайшов там благодатний матеріал і створив шедевр українського художнього слова – повість «Тіні забутих предків». 1 вересня 1910 року Коцюбинський пише Горькому: «Якби ви знали, який це дивний, майже казковий куточок... Костюми, звичай, весь уклад життя гуцулів – номадів, які проводять літо зі своїми стадами на вершинах гір, настільки своєрідні і мальовничі, що відчуваєш себе перенесеним в якийсь новий, незнаний світ, як вчора народився».

Фактично, він описує ідилію. Тут присутній полегшений туристичний погляд, етнографічний та фольклористичний, і він ще не догадується, яка драма ховається серед цієї розкішної природи. Схоже, він ще не знає кінцевих результатів обробки цих гуцульських матеріалів, не здогадується, в яку безодню він загляне…(Додатки. Скріншот  2-5; 15-17; 21, 28, 97, 100)

Майстер і геній

       Заочна зустріч з М.Коцюбинським  відбулась у 1964р., бо великий письменник покинув цей світ за 11 років до того, як в нього увірвався Сергій Параджанов.

        Гуцули і досі вдячні Параджанову за його любов до їхнього краю. Замислююся над тим, звідки у режисера ця любов до гуцульського краю? Можливо, тому що Параджанов – дитя Кавказу? І саме тому так природно і вільно почувався серед гуцулів. Можливо, у Ігоря Савченко, свого учителя в інституті кінематографії, уродженця Вінниці С. Параджанов навчився романтичному погляду на світ. Але хіба романтизму можна навчитись? А ось прийоми і методи романтичного світосприйняття він міг запозичити.  І зробив це блискуче.

Я не бачу М.Коцюбинського в плащі романтика, а, скоріше, в костюмі реаліста. Але немає правила без виключення. Таким винятком став 1911 рік, коли він написав «Тіні забутих предків».

 А фільм довго (понад півстоліття) чекав на свого інтерпретатора і знайшов його в особі талановитого майстра митця від Бога, Сергія Параджанова. Саме тоді почалося романтичне відродження України, вірніше, «друге пришестя» Карпат в українську культуру. Митець згадує: «Я давно мріяв створити фільм, у якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу».

Кіноеліта жартувала: «Грузинський вірменин зняв самий український фільм». Щоб що небудь зробити для національної культури, необхідно іноді бути космополітом, як росіянин Іван Федоров, як молдаванин Петро Могила, як Сергій Параджанов ...

Матеріал мав ворожбитську силу

         Коцюбинський закохався в Карпати в 1910-му. Параджанов — у 1963-му. Гуцульщина і Коцюбинський дали українській літературі виняткову повість. Гуцульщина і Параджанов народили цю «правдиву казку гір» вдруге — як знаковий для українського кінофільм. Саме те, чим можна відкривати себе світові, дав перетин творців і магічного краю. Демонологія займає неабияке місце в житті гуцула, уміють жити у злагоді з добрими і злими духами. Бо Карпати — не просто земля мольфарів, вони самі — мольфар, ворожбитська сила якого передається мистецьким явищам. Хоч трохи перенести на папір колорит і запах Карпат прагнув Коцюбинський. Уникнути найменшої стилізації й імітації намагався Параджанов. Дитинно відкрите єство, свіжий погляд стороннього, чуття першоджерела і Божий вогонь — із такого тіста росли «Тіні». Карпати готові були ділитися скарбами. А Параджанов умів їх знайти. «Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитого біля вогнища, біля джерела натхнення», — говорив Параджанов.

(Скріншоти 13,14,20,51,74)

        Ігор Савченко радив учню всмоктуватися в матеріал, вбирати його, як губка.

Він пробивався до тої стихії, що породила повість. Вивчав Гуцульщину щодня, щогодини і скрізь. Їздив на весілля й похорони, в музеї та церкви. Збирав і речі, наче хотів лише доторкнутися й пізнати сховану там суть.

«Незвичайний казковий народ»

       Жили у Верховині. Знімали також і по селах. Основний об'єкт — обійстя Палійчуків — знайшли в Криворівні. То була давня (справжня гуцульська) гражда.(Скрін 95) Ще жила газдиня, столітня Параска Харук, що в юності товаришувала з Іваном Франком.  Бурю з Мольфаром (скрін 70-74) знімали в Соколівці, пошуки потоплениці — в Бистриці.(Скрін 98) А Марічку-потопленицю — у крутіжу Рибниці на околиці Косова.(Скрін 37-39, 99)

    Роман Корогодський, який близько знав Сергія Параджанова зазначав, що фільм народжувався важко, а часом драматично. Надто незвичний був матеріал, надто високо було поставлено планку естетичного осягнення першоджерела, надто неординарний зібрався творчий коллектив, ціле гроно талановитих акторів: оператором був Юрій Іллєнко, головні ролі виконували: Іван Миколайчук ( Іван Палійчука); Лариса Кадочникова (Марічка Гуменюк); Тетяна Бестаєва (Палагна), Спартак Богашвілі (мольфар Юра); Олександр Гай (Петро Палійчук). Музику написав Мирослав Скорик. Незвичним і неприйнятним для адміністрації було і «чаклунство» режисера-постановника, його вимоги стосовно фінансування фільму, необхідність проведення господарсько-будівельних робіт у горах, де відбувалися натурні зйомки.  Особливий колорит привносили місцеві мешканці, які знімалися у фільмі. Сорок людей із села взяли участь у зйомках фільму. Запрошував їх сам Параджанов. А маленьку Марічку (Валю Глинько вчив вишивати хрестиком). (Скрін 92)

   Єдиний у центрі Верховини будинок в гуцульському стилі знаходиться біля підніжжя пагорба Глифи, в ньому цілий рік прожив Параджанов як член сім'ї. За спогадами господарів, Параджанов був чоловіком простим, веселим, доступним і невибагливим. Режисер В. Луговський, приїхавши чверть століття потому до Верховини робити фільм про Параджанова, був подивований, наскільки жива пам'ять про нього.

Відблиск генія.

         «Тіні забутих предків» – один із найзахопливіших і найнезбагненніших фільмів ХХ століття, уже протягом   п’ ятидесяти років незмінно вражає глядачів, стає відкриттям для кожного нового покоління, лишаючись поза часом у своїй вічній актуальності.

      Вважаємо, що таких робіт, де б глибино осмислювався сенс людського життя, одвічне протиборство в ньому сил добра і зла, краси й потворності, світлої радості творення і жорстокості руйнації, небагато. Фільм переповнений універсальними міфологічними символами життя і смерті (скрін 9-13; 20,24-27; 43-57; 88-89 ). Непорушні символи, відомі ще з найдавніших часів, завдяки його втіленим на екрані фантастичним сновидінням перестають бути для нас туманними і загадковими. Наприклад вода, як первісна стихія, символізує народження і смерть, початок і кінець. (Скрін 14) Марічка гине в бурхливих водах, отже, не зникає назавжди, а ніби повертається до одвічних начал. (Скрін 68-69) Саме до води схиляється Іван в останні миті свого земного існування, перед зустріччю з Марічкою. І в останній сцені жінки обмивають мертве тіло, (скрін 94) знаменуючи перехід людини в нову якість. Символ дерева. Як слушно відзначив дослідник Роберт Лакатош, Іван, повертаючись до життя після смерті коханої, «спинається на дерево, яке є символом життя, осі світу, життя космічного (скрін 54).

       Щоб усвідомити сутність явища, потрібно вийти за його межі. Саме так С.Параджанов і споглядав українське мистецтво — очима космосу власної душі. Адже він був воістину вільною людиною — непередбачуваним і неймовірним. Як художник Творець він конструює новий, безмовний світ, звертаючись насамперед до почуттєвого початку. Параджанов повернув кіномистецтву образ — дитя емоційного сприйняття світу.

        Чим відрізняється композиція фільму від композиції першотвору? Життя Івана Палійчука Сергій Параджанов вкладає у 9 новел — 9 концентричних кіл. Образна система фільму підпорядкована не стільки психологічному аналізові, скільки образно-символічному розкриттю трагічного протиріччя між мрією і дійсністю. Усі відступи від першотвору Сергій Параджанов пояснював намаганням уник­нути провінційної рутини, ілюстративності, солодкої і нудної сентиментальності.

      Як полонила нашу душу короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана та Марічки — це таїнство, незрозуміле односельцям. (Скрін 18-19) Він безмежно самотній у своєму горі. (Скрін 38-41) Першим поштовхом до Іванового відродження після смерті Марічки стає свято Різдва, подальше  —  бучне весілля, і, врешті, «ігри при небіжчику», які символізують вічність життя, та дітлахів, що з одвічною дитячою цікавістю стежать крізь шибку за обрядом. Таким чином, стверджується природність життя і смерті й підвладність людини законам вічного оновлення. (Скріншоти 53, 64, 66; 55-62; 90,104-105).

      У пам’яті гуцулів збереглися деталі, що відтворюють образ Параджанова як людини неординарної, залюбленої в мистецтво і гуцульську культуру. Пригадують, скільки разів перезнімали епізод, коли Марічка втопилася. Неймовірно, але Лариса Кадочникова падала у крижаний потік понад 40 разів (скріншот 36-37)! Нарешті, Параджанову здалося, що сцена виглядає правдоподібно: «Ось тепер зіграла так, як має бути».

      По-різному змальована зустріч ворожих родів Гутенюків і Палійчуків у повісті відбувалася на вузень­кій дорозі, між скелею й Черемошем, а у фільмі ворожі роди «стялись» біля церкви (скрін 6, 9 ); у церкві Іван, дивлячись на образу, запитав батька: «Це щезник?». «Сатана серед людей. Він бачиш вин Богу гроші віддавши, а у бідної людини душу віднімає» (скрін 7,8 ); смерть Марічки (йде за зіркою (символ мрії), але забредає в нетрі і скелі (символ відчаю) і знаходить там чорну овечку (символ смерті - позбавлення) (скріни 29, 31-35 ); в повісті Іван двічі спускається на полонину з пасовиська, а у фільмі — раз, коли дізнається про смерть коханої (скрін 38-39);спомин у повісті про одруження Івана перетворився в кінокартині на яскравий епізод весілля Івана і Палагни (скрін102-103).

           Параджанов поповнив ритуал гуцульських весіль ще одним атрибутом — ярмом. У сцені «Одруження» Івана з Палагною єднає ярмо, а підказка крилася у гуцульській коломийки про нерівний шлюб, як чоловік впряг жінку в ярмо (скрін 58-60). І гуцули не лише виконали його «так само серйозно й красиво, як свої істинні обряди», але й ввели в побутування. І ми відчули ту особливу самобутність Гуцульщини, яку так майстерно передав нам С. Параджанов. Іван в екранному трактуванні гине від рани, заподіяної барткою підступного Юри, від чаклування (скрін 75-80).

Незважаючи на те, що саме цей фільм С. Параджанова отримав понад 100 премій світового кіно і ввійшов у двадцятку кращих фільмів світу, самого режисера заарештували, а фільм заборонили на довгі роки.  У 1991 р. Державної премії України ім. Т. Шевченка удостоєно С. Параджанова (посмертно), Ю. Іллєнка, Л. Кадочникову, Г. Якутовича. (Додатки. Презентація)

Про цінність кінофільму. 

       Юрій Іллєнко назвав фільм «Тіні забутих предків» сплеском «геніальності»– явив досі незнаний в кінематографі сплав – культури, як цілісності національного космосу і індивідуально авторської міфотворчості».  

      Єжи Плажевський:  «Своєю пластичністю фільм нагадував гуцульські оповідки кінця ХІХ ст., але як! перейнятий залюбленістю, у вражаючу красу незвичних композицій, в чар засмаглого жіночого тіла, в експерименти кольору і звуку — він відрізнявся від усього, зробленого раніше».

       І. Дзюба: «Це було свято української душі. Підтвердження того, що Україна може стати естетичною і духовною величиною в світі». 

       Відомий сербський режисер та музикант Емір Кустуріца назвав «Тіні забутих предків» кращою картиною у світі, знятою дотепер.

        Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна, дякуючи за шедевр.

        Вважаємо, цей фільм, народжений любов΄ю і співчуттям до людини, вражає глибиною одвічних загальнолюдських проблем. Розумієш, яким неоціненим скарбом є фольклор, який століттями формує моральний світ поколінь. Фольклорні матеріали допомагають «... краще дізнатися, хто ми і чиїх батьків діти». (Додатки. Кіно 0001)

          Таке відчуття, як стрибок зі скелі – тріумф життя над смертю. Режисер Вірменського походження показав світові Україну, за це постраждав, при цьому обрав шлях внутрішньої свободи, сприймається як один із героїв нашої країни. (Додатки. Відеоролік.)

Спроба висновку.

       Мистецтво Параджанова - людяне, добре і красиве, тому у Карпатах, до сих пір, жителі села Космачі знайомлять приїжджих з параджанівської стежкою, вони досі знають і відчувають присутність мольфарів, а Параска Стафілчук - мольфарка, чекає того, кому вона зможе передати свою справу.

       Нам не дано змінити цей світ, але завдяки волі, ми можемо змінити себе, і тоді в світі буде менше зла. Незважаючи на нелегку творчу долю режисера, мистецтво Параджанова вільно від озлобленості, одним з його принципів було відповідати добром на зло, як сам він говорив, - «помститися любов'ю». А у роботах митця, можливо,  досі ховаються задуми так і не знятих фільмів.

       Знаєте, в житті кожної людини відбуваються зустрічі, пам'ять про які залишається на все життя. Наше життя сповнене несподіванок, так вже складається, однак найяскравіша з них, я б сказала, доленосна - заочна зустріч з Маестро в його 90-річчя - кінорежисером і художником, колекціонером і каторжником, , який здійснив неможливе: реалізував себе як творець з тим ступенем свободи, яка дається тільки геніям, творив стихійно, підкоряючись відчуттю краси. Це і була суть його світосприйняття.

          І ще кілька слів. Існує протиріччя «митець-влада», але є і протиріччя «митець-народ». П.Загребельний запитував, «може в нашому суспільстві диявольською силою посіяне насіння чорної невдячності, коли ним це суспільство платить кращим своїм синам за їх кращі здобутки».

         Великий український режисер своєю творчістю та життям змінював Україну на краще. В Україні мало хто знав про Параджанова, адже герої С. Параджанова постійно нагадують, що Україна  не повинна ділитись.

     Як нам здається, такі герої, як Іван і Марічка потрібні нам і будуть потрібними нашим потомкам. Бо молода Україна - це не політики, господарі життя, а творча молодь, сіль землі цієї, які знають толк в її красі і гідності.

      Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нащадкам, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу. 

Особисто мені не вистачить слів, щоб висловити своє захоплення цим фільмом.

Список використаної літератури

1.Кандинська В. Колективне несвідоме у творчості С. Параджанова. Журнал «Кінотеатр» 2004.

2. Корогодський Р. „Тіні забутих предків: повість, сценарій, фільм" // Слово і час. - 1994.№9-10. 

3. Лакатош Р. Традиція і новаторство в структуруванні зображення у фільмах Сергія Параджанова \\ Поетичне кіно: заборонена школа — К., 2001, с.42.

4. Могилянський М. Тіні забутих предків.Україна. Наука і культура.– К., 1991. – С. 346-349.

5.Надурак С.Інтегровані уроки. Х.: Весна,2004. — с.97-103

6. Пономарьов А., Артюх Л. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. – К. : Либідь, 1993. – С.142.

7.Серія «Шкільна бібліотека». Пошуки прекрасного.Твори М.Коцюбинського. Навчальний посібник. К.: «Грамота», 2004. —399с.

8. Українське народознавство. За загальною редакцією д-ра іст. наук С.П.Павлюка, канд. іст. наук Г.Й.Горинь, д-ра філол. наук Р.Ф.Кирчіва. – Львів: Фенікс, 1994. – 607с.

9. Енциклопедія українознавства // В.В. Оліференко: Донецьк: Сталкер, 1999. – 496 с.

ua.convdocs.org/docs/index-98793.html

www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=320

 http://aburmu4.tv/news/istorichni/512593-tini-zabutyh-predkiv.html

 old.hurtom.com/culture/films/1925-t...

 saga.ua/43_articles_showarticle_229...

 http://svitmam.ua/community/obshie-uvlecheniya/posts/6728

 http://egyk13.livejournal.com/17607.html

 http://www.cult.gov.ua/forum/23-109-1