Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрям експедиції: «Із батьківської криниці»

 

«З глибин народно - традиційної культури» (на основі матеріалів зібраних в селі Юр’ївка Приморського району Запорізької області)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавці Головіна Олеся Іванівна учениця 11 класу КЗ «Юр`ївська багатопрофільна ЗОШ І – ІІІ ступенів» Приморської районної ради.

Науковий керівник:вчитель світової літератури старший вчитель Шишман Наталія Михайлівна.

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………..с.4

1.  Із історії села Юр’ївка Приморського району…………………………..с.6

1.1   Історія роду, то історія народу……………………………………….....с.7

2.  Народні свята та звичаї……………………………………………………с.8

2.1   Колядки та щедрівки гурту «Вертеп» та «Джерело»……………….....с.9

2.2   Великдень на селі……………………………………………………….с.10

2.3   Хрещення в Юр’ївці : традиції та сучасність…………………………с.11

3.  Старовинні обереги дому………………………………………………...с.12

4.  Щоденний побут…………………………………………………………..с.13

5.  Рекомендації щодо вивчення минулого та сучасності, пропагування народної культури…………………………………………………………………...с.14

Висновки………………………………………………………………………с.15

Список використаної літератури…………………………………………….с.16

Додатки

ВСТУП

 

Ніколи не цурайсь свого коріння,

Шануй криницю власного життя!

Цілісна особистість громадянина України успішно формується тоді, коли вбирає в себе високі цінності духовної спадщини і реалізує в своєму житті заповіді предків, уміння жити в гармонії з людським оточенням, самим собою.

Народні традиції та звичаї завжди були духовною основою життя українців. Вони формувалися протягом багатьох століть і є складовою частиною не лише історії нашого народу, а й сьогодення. Нині народні традиції та звичаї стали одним із головних чинників відродження українського народу, його національної свідомості та людської гідності. І кожен з нас є спадкоємцем цього великого скарбу, продовжувачем традицій народної культури.

На жаль, протягом останніх десятиліть наша духовність опинилася у занепаді. Тому нині нам усім стає зрозумілим, що духовне відродження української нації, її культури вкрай необхідне і воно має базуватись передусім на рідній мові, народних традиціях, на безцінних зразках фольклору.

Актуальність наукової роботи полягає у тому, щоб перш за все розкрити сутність питання: як зберегти і передати нащадкам кращі надбання національної культури, що були виплекані протягом століть українським народом, а саме: розказати цікаві історії про наше село Юр ївка, а також традиції і звичаї старшого покоління, національну культуру та моральні засади обрядів жителів села Юрївки. Дослідження історії, духовності, суспільних та родинних стосунків між односельцями, що сприяла б вивченню родоводів та історії власних імен, прізвищ та прізвиськ. Той багатющий скарб звичаїв нашого народу, який ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти пам'ять нашого народу.

Мета дослідження: максимально точно відтворити обряди, що з правіків збереглися в народній пам’яті жителів села Юр’ївка, показати не лише їх красу, а й гуманістичну мудрість; зафіксувати й описати зібрані матеріали в селі Юр’ївка Приморського району Запорізької області; глибше пізнати славне минуле й засвоїти безцінні культурні надбання, відроджувати народні традиції і обряди, виховувати любов до рідного краю, його талановитих і щедрих людей.

На основі аналізу вже опублікованих матеріалів і нових масивів джерел, допомогти молоді краще пізнати здобутки народної культури, що мають велике моральне й соціальне значення; залучати молодь до вивчення та збереження історико – культурної спадщини рідного села. Для досягнення цієї мети поставлені такі дослідницькі завдання:

1.  Відродження культурної пам’яті народу.

2.  Прагнення оприлюднити результати напрацювань тих чи інших аспектів історико-культурної спадщини рідного села.

3.  Пропозиції щодо збереження культурної спадщини нашого села.

4.  Розвивати творчий інтерес до пошукової краєзнавчої роботи.

5.  Використати результати науково-дослідницької роботи у власній практичній діяльності.

Методи дослідження: теоретичний: вивчення та аналіз історико-етнографічної та спеціальної літератури; практичний: вивчення експонатів у шкільному музею, спілкування з майстрами та старожилами села.

Об`єктом дослідження є народно-традиційна культура юр’ївців.

Джерельною базою дослідження є зібрані записи усних розповідей місцевих жителів, фото- та відеоматеріали, що складають додаток до роботи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що представлене дослідження здійснюється вперше, має регіональну специфіку, всі його ланки базуються на місцевому матеріалі, зібраному в селі Юр’ївка Приморського району Запорізької області. Зазначена проблема майже не підлягала детальному вивченню з боку науковців та мистецтвознавців, дослідженні традиції під якісно новим кутом зору, шляхом розкриття особливостей трансформації відомих фактів й виходу на якісно вищий щабель теоретичних інтерпретацій вперше.

Теоретичне та практичне значення наукової роботи полягає у тому, що:

-   результати дослідження можуть бути використані для розробки і реалізації регіональних програм, краєзнавчого туризму;

-   матеріали роботи можуть бути використані місцевими засобами масової інформації для ознайомлення з ними населення;

-   матеріали роботи стануть у пригоді мистецтвознавцям, фольклористам, філологам, учителям історії, літератури, під час викладання спецкурсів, у позакласній і виховній роботі, для написання рефератів, подальшого дослідження та застосування у власній творчий діяльності.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, висновків, списку використаної літератури, додатків. Дослідницька робота написана на 15 сторінках машинописного тексту, містить додатки, фото і відеоматеріали.

 

1.  Із історії села Юр’ївка Приморського району

«Не родись багатим, а родись щасливим» - каже народна мудрість.

Люди нашого села талановиті, а значить не багаті. Талант у нас не часто приносить багатство. Ця особливість є відображенням свого часу. Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них – світовідчуття та світосприймання жителів нашого села. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі. 

За роки незалежності значно виріс інтерес до історичного минулого України, життю предків, історії рідного краю. З’явилося багато публікацій з історії сел, родоводів, династій. Юр’ївка не стала виключенням. Бо історія села – частина історії Північного Приазов’я.(Додаток Б, відео2)

Археологічна розвідка довела, що приблизно 15 – 12тисяч років потому на цій території вже жили люди. В шкільному музеї є частина кісткі Південного слона, який знаходився в Приазов’ї приблизно 1,5 млн. років потому.(Додаток А, фото1)

Поблизу села в 80-ті роки можна було б побачити німих свідків XI ст. половецьких кам’яних баб. Але їх вивезли до Бердянського краєзнавчого музею. (Додаток А, фото2)

У зв’язку з назвою села є декілька версій. Гадають, що село було так названо на честь святого Юрія. У «Списку населених пунктів» є також і Богородицьке (друга половина Юр’ївки) названо на честь Пресвятой Богородиці.( Додаток Б, відео1)

І у Богородицькому і у Юр’ївці були начальні народні училища, по закінчені яких видавали спеціальні свідоцтва. (Додаток Б, відео 5)

На початку XX ст. в селі руками місцевих умільців була збудована велика і красива церква, яку зруйнували у 30-х роках. (Додаток А, фото3) У шкільному музеї знаходиться металевий флюгер 1903р. і стіл, збережені и передані жителем села Іванченком В.І.(Додаток А, фото4)

У 1992р. головною спорудою села стала нова школа, пізніше дитячий садок «Садко», адміністративна споруда. (Додаток А, фото 5)

Кажуть, що історія повторюється і помилки теж. Хотілось, щоб молодь більш уважніше відносилася до проблем, які треба буде їй вирішувати.

 

1. Історія роду, то історія народу.

Знання своєї історії, культури, свого родоводу, традицій, сім’ї потрібні всім, тож декілька слів про походження призвищ та призвиськ наших односельців. Які ж імена були найпоширенішими серед наших прадідів? Мовознавець Р. І. Осташ провів дослідження відомих козацьких «Реєстрів». За підрахунками Р. І. Осташа, у «Реєстрах» зафіксовано близько 200 імен. У нашому селі першість належить двом іменам –Іван і Василь. Далі це Федір, Степан, Михайло, Семен, Андрій, Яків, Олексій. Близько 1 % набрали імена: Гаврило, Данило, Ігнат, Роман, Дмитро, Максим. 0,5 % –Матвій, Микита, Павел, Пилип, Юрко. Взагалі, у обряд наречення новонародженого належав церкві. Під час церковного обряду хрещення піп обирав ім'я для новонародженого.

 У наш час у Юр’ївці усталився досить постійний і компактний набір імен. Всього використано лише 25 жіночих і 20 чоловічих імені. Більше того, п'ять жіночих імен (Олена, Софія, Світлана, Тетяна, Наталя) охопили половину маленьких дівчаток. А серед чоловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег, Володимир, Владислав. Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дитини, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена. На закінчення розмови про імена хотілося б нагадати ще одну народну традицію, пов'язану з обранням імені для дитини, а саме звичай називати її на честь котрогось з батьків подружжя. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лише виявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колі нашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і наші діти.

У Юр’ївці народні найменування осіб за родом діяльності зберігають, зокрема, такі популярні українські прізвища, як Гончар (Гончар), Мельник (Мельниченко), Мірошник (Мірошниченко), Ткач (Ткаченко,), Колесник, (Колесниченко), Шаповал (Шаповаленко), Чередник (Чередниченко). Вихідців з інших областей України первісне позначали такі найменування, як Бойко (похідні Бойченко). Говорячи про походження сучасних прізвищ юр’ївців не можна оминути й таке важливе їх джерело, як вуличні прізвиська. Гадаемо,що навіть офіційне закріплення прізвищ не змогло витіснити вуличні прізвиська, які дожили до нашого часу. Наші мешканці, крім прізвища, мають вуличне прізвисько. (Додаток Б, відео 4)

Хочеться лише ще раз підкреслити, що наше прізвище – це не сухий, позбавлений смислу паспортний знак. Це живе слово, пам'ять роду. І якщо одне прізвище несе в собі історію роду, то всі разом вони складають історію народу.

 

2.  Народні свята та звичаї

Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності. І що найважливіше – всі стародавні звичаї є твором українського народу. В них його духовні скарби. Коли їх зберігаємо, живемо нашим власним життям. А, коли передаємо нашій молоді, ми даємо їй українську духовість. Передавання традицій та пошана й плекання наших звичаїв – може бути цікаве та захоплююче і для теперішньої молоді, коли вона переживе їх разом з дорослими, коли матиме про них милі й дорогі їй спогади дитинства. На них можуть тоді далі розвивати й поглиблювати українську свідомість молоді наші Церкви, школа, молодечі організації.

 

2.1  Колядки та щедрівки гурту «Вертеп» та «Джерело»

Зимові свята починаються в Юр’ївці зі свята святого Миколая 19 грудня. Вважають його опікуном та помічником, головно дітей. Багато є легенд про, його чудотворний рятунок людей. Та в нас найбільше закріпився звичай, що святий Миколай приносить у свій день чемним дітям дарунки – українські книжечки і конфети. Кожен рік у школі роздача дарунків починається сценкою, декламаціями та піснями дітей. Важливо, що дітлахи шанують Святого, а не тільки одержують дарунки, тому що їх заслужили.

Різдво – час співання коляд. Їх співаємо і в церкві, і в хаті повинні співати, або хоч слухати .Та найважливіше – це ходження з колядами від хати до хати. У нас ходять діти, молодь і дорослі. Тепер цей звичай починає занепадати: зимно, важко, незручно... Але традицію колядування треба плекати. З традиційною звіздою й вертепом ходять наші колядники по дворам, переодягнені за вертепними постатями: янголи водять козу – знак урожаю та добробуту ( Додаток А, фото 6). Крім колядок – вістки про народження Ісуса, приносять колядники господарям теж і святочні бажання, "віншування". Вони дуже цікаві та старовинні, і їх виголошують кожному членові родини зокрема. Напевно, в наші часи кожний приймає їх із вдячністю. Колядники гурту «Вертеп» та «Джерело» величають Різдво Христове, приносять доброзичливість людям та пошану до давніх традицій, скріплюють почуття єдности нашої християнської та народної спільноти; а щойно тоді дістають належну за все добро винагороду. ( Додаток Б, відео 7)

Новий Рік припадає в нашому календарі на 14 січня. По-християнському – це подяка Богові за прожитий рік і початок нового, – далі це пам'ятка найменування Ісуса Христа, як теж свята святих Меланії (13 січня) і Василія (14 січня). У народному календарі – це продовження свята Коляди. А ми знаємо, що наші предки цим святом починали новий рік з накликуванням щастя й урожаю в ньому. На новий Рік продовжується колядування по хатах, з тією лиш різницею, що двоє колядників передягаються за "короля Василя і королеву Маланку"(Додаток Б, відео 6). У нас завівся звичай справляти "маланку" з танцями під баян.

Та найважливіша дія на Новий Рік – це "посівання". Малі хлопці посівають ранком на Новий Рік, ходячи від хати до хати, сіючи на долівку зерно з рукавиці. В народних віруваннях хлопчик – уосіблення чистоти, краси, надії. Посівальників приймають по хатах радо та обдаровують щедро.

 

2.2  Великдень на селі

Свято Воскресіння Господнього або Великдень святкують у перший тиждень після весняного рівнодення і повного місяця. Разом із людьми його відзначає і природа, що пробуджується. Родинний обід цього дня готують особливо урочисто і прикрашають квітами. Фарбувати яйця – обов’язковий атрибут свята. Також на Великдень існує звичай вітати один одного радісним вигуком «Христос воскрес!», на що відповідають – «Воістину воскрес!» Всі жителі від малого до великого збираються і йдуть до церкви, хто на всенічне, а хто тільки освятити з приготовані паски (святковий хліб) та писанки (великодні яйця). (Додаток А, фото 6) Кошик із свяченим вистелений найкращою вишитою серветкою.(Додаток Б, відео 8)

Також зберігся звичай "христосування" – обрядового великоднього поцілунку та потреба прощення всім ворогам. І у Великдень, як і на Різдво, люди несуть частину свяченого іншим і найближчої рідні. ( Додаток А, фото 9)

 

 

2.3  Хрещення в Юр’ївці : традиції та сучасність

Поза календарним циклем свят є ще події в житті наших родин, що не зв'язані з якоюсь окремого порою року, але мають своє велике значення. Це народження дитини. Поява кожного нового члена роду це велика й радісна подія. Установи хресних батьків вимагає не лиш стародавній звичай, але й Церква.

 Між хресними та рідними батьками постає певне споріднення. Куми вважаються ніби членами одної родини.[9]

Хрещення – одна з найбільш хвилюючих церемоній у житті дитини та її батьків. До вибору церкви батьки ставляться відповідально. Оберають наш храм, де служить уважний, чуйний священник ієромонах отець Святослав. Хрещення проводять на сороковий день життя малюка. Батькам дозволяють спостерігати за дійством.

Хрещений батько, як правило, купує хрестик і ланцюжок. Хресна мама пошиє сама святкову сорочку, або купує комплект для хрещення. Протягом усього обряду хрещені батьки стоять поряд зі священиком і один з них тримає дитину на руках. Перед здійсненням обряду священик у білому одязі обходить приміщення, де відбувається обряд, і читає три молитви. Потім відбувається миропомазання: священик хрестоподібним рухом змащує миром чоло, очі, рот, вуха, груди, руки і ноги дитини. Після цього здійснюється безпосередньо обряд хрещення. Дитині на шию одягають хрестик, який батьки не повинні знімати з неї тиждень. Дають дітям і іконки. (Додаток Б, відео 9) 

У юр’ївців існують такі народні прикмети: 1. Якщо дитина кричить під час обряду, це дуже добре! 2. Воду, яка потрапила на личко дитини під час обряду хрещення, витирати не можна, слід дати їй висохнути. 3. Щоб вашій дитині таланило у житті, постарайтеся по дорозі до церкви пригостити першого стрічного.

Можливо, хтось уважатиме, що дотримання всіх цих ритуалів зайве. Але, мабуть, усе ж не варто нехтувати цими, по суті, зовсім не складними правилами і робити експерименти у такій важливій справі, як обряд хрещення. Адже майбутнє дитини багато у чому залежить від обізнаності та поміркованості її батьків.

                 3.        Старовинні обереги дому

На землях України вишивання є старовинною галуззю народної творчости. Вишивка як вид мистецтва в Україні існує з незапам’ятних часів. Основне призначення – прикрашення одягу та інтер’єрно – обрядових тканин [7] .

Наше квітуче село багате на щедрих душею, гостинних, творчих людей, які відомі в Приморському районі, Запорізької області не тільки здобутками хліборобської праці, але і прекрасними зразками вишивки.

Характерна розмаїтість швів. Вишивки сповнені спокійного ритму композиції. Це роботи старожилів Головіної Ганни Кузьмівни та її онуки Бикової Ганни.(Додаток А, фото 10)

Особливою славою користуються бездоганні за своєю технікою, високо-художні витвори ікон, храмів майстринь сімей Головіних, Панченко, Григоренко, Трофименко, Бідник. (Додаток А, фото 11)

Для нашого села з різноманітних технік виконання характерна одностороння вишивка, а саме «хрестик, гладь». Ми спілкувалися з вишивальницями села. Майстрині в орнаментах своїх вишивок передають красу рідної природи, у своїх шедеврах найчастіше використовують христіанські мотиви (ікони, життя святих), також вишивають рушники (необхідний складник наших традицій), серветки і інше. В роботах використовують різні кольори, відповідно до призначення. Сучасні майстрині вміло і гармонічно поєднують кольори глухі й прозорі, а в лініях узору відчувають глибоку змістовність,при цьому зберігають багатовікові традиції народної вишивки.

Вишивальниці села завжди приймають участь у виставках «Таланти твої, Україно», «Великодні візерунки», «Майстри нашого села».(ДодатокА, фото12-14)

Всі майстрині володіють найпоширенішою технікою вишивання-хрестик.

З’ ясувалося, що крім бабусь, мам, дівчат шанувальниками цього мистецтва є і хлопці. (Додаток А, фото15) Родини зберігають вишивки своїх бабусь як сімейні реліквії, які найчастіше виконані хрестиком і гладдю. У наших майстринь розвинена просторова уява, уміння творчо мислити, глибоке розуміння краси і її значення. При створенні своїх композицій спираються на багаті традиції української вишивки, збагачують їх новими надбаннями.

Вони вчать нас шанувати, відроджувати традиції вишивального мистецтва. (Додаток Б,відео11)

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

 

              4.  Щоденний побут

Не лиш свята, але й будні нашого народу були позначені великою достойністю та пошаною до всіх і всього, що його слід шанувати.

Попри всі недостатки наших селян, відома й замітна чистота й охайність їх хат та краса їх навіть скромної обстановки.(Додаток А,фото16)

Приміщування святих образів на почесному місці в хаті, на покутті та прикрашування їх рушниками, квітами, відразу вказує на глибоку побожність господарів (Додаток А, фото17).

Хто входить у хату, в першу чергу "покланяється святим образам". Та й привіти поміж людьми, при зустрічі і відході, повні пошани до людей: «Милости просимо – сідайте!» Споживання кожної щоденної їжі при родинному столі супроводжується бажання "смачного" і закінчене подякою. Етика стосунків виробляється й шліфується повсякчас, у сім’ї, у праці й відпочинку, у звичайних ситуаціях. На селі немає пасивних спостерігачів. Кожен усвідомлює свій обов’язок перед іншим.

 Всі ці звичаї вказують на високу культуру наших людей, а через те й високий рівень їх міжлюдських взаємин. Ніщо не зможе нас зберегти краще, ніж плекання цих гарних, сповнених символіки звичаїв у наших родинах та товариських колах і їх дбайливе передавання наступним поколінням. Небезпека тільки в тому, що ми можемо втратити зв'язок із цим джерелом нашої духовости. Саме нам зберігати все духовне добро, яке передали нам наші предки.(Додаток В)

 

5. Рекомендації щодо вивчення минулого та сучасності, пропагування народної культури

Наші пропозиції щодо збереження культурної спадщини села Юр ївка.

1.  Залучати молодь до краєзнавчої роботи, проведення народознавчих пошуків приймати участь у виставках робіт, у пошукових конкурсах, святах, які виховують любов до рідного краю, його талановитих і щедрих людей, повагу до історико – культурної спадщини рідного села.

2.  Вчителям та учням школи  організувати екскурсії всіх бажаючих до шкільного краєзнавчого музею та Світлиці, систематично оновлювати експозиції за допомогою зборів матеріалу під час фольклорних експедицій.

3.  Місцевим органам влади всіляко підтримувати діяльність народних колективів «Вертеп» та «Джерело» як важливого осередку культури у селі по відродженню традицій народної творчості, збереженню національної мистецької спадщини. Допомагати приймати участь в регіональних та місцевих святах.

4.  Оприлюднити матеріали про наше село Юр ївка, а також традиції і звичаї старшого покоління, національну культуру та моральні засади обрядів її жителів.

5.  Місцевим засобам масової інформації поширювати знання про всі стародавні звичаї серед юнацтва та молоді, як духовні скарби, вшановувати і плекати їх.

6.  Щорічно у Держбюджеті закладати кошти для створення Студій з української етнографії й антропології.

7. Співпраця сім’ї, школи та громади як визначальна передумова у справі прилучення зростаючого покоління до культурної скарбниці рідного народу.

8. Працівникам сільської бібліотеки  за допомогою різних форм індивідуальної і масової роботи розкривати  питання історії українського народу,  більше приділяти уваги пропаганді та відродженню народних обрядів, традицій, звичаїв, свят.

9. Працівникам сільського БК залучати молодь до проведення етнографічних вечорів, театралізованих фольклорних свят.

10. Приватним підприємцям за допомогою благодійних внесків фінансувати проведення народних обрядів, традицій, звичаїв, свят.

Висновки

 

Проведена дослідницька робота мала за мету зафіксувати й описати зібрані матеріали в селі Юр’ївка Приморського району Запорізької області; глибше пізнати славне минуле й засвоїти безцінні культурні надбання, відроджувати народні традиції і обряди, прагнення оприлюднити результати роботи.

 Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності.

 Працюючи над роботою довелося зустрітися з старожилами села і провести спостереження – за роки незалежності значно виріс інтерес до історичного минулого України, життю предків, історії рідного краю, села. Нині народні традиції та звичаї стали одним із головних чинників відродження українського народу, його національної свідомості та людської гідності. І кожен з нас є спадкоємцем цього великого скарбу, продовжувачем традицій народної культури.

          На жаль доводиться констатувати: в реальному житті не все так гладенько, є і  проблеми.

          Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нащадкам, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу. 

          Хотілося б, щоб все задумане, яке потребує негайної реакції з боку органів місцевої влади, відповідних державних структур, знаходило підтримку.

         Дане дослідження не вичерпало всіх аспектів розглянутої проблеми і потребує подальшого вивчення, а саме знання традицій і звичаїв старшого покоління, національної  культури та моральних засад обрядів жителів села.(Відео)