Автор: Панченко Кароліна Сергіївна,

учениця 10 класу  

Керівник: Шишман Наталія Михайлівна,

вчитель зарубіжної літератури

«Європа починається з тебе»

З Батьківщиною в серці.

Літо втекло крізь пальці. І ніяк не змогла я його втримати, як й найдорожчих мені людей. Прикро, адже йдуть у засвіт найкращі й назавжди.

 Осінь я зустріла задумливими ранками та меланхолією. Все пронизане щемливим сумом, як павутина сонячним променем...

Я намагаюся підняти настрій спогадами про яскраве літечко, але восени вони стають, як стара порцеляна — сумні й вишукані... А якщо подивиться на життя під іншим кутом, мабуть, багато чого дивовижного відкриється перед нами. Спокійний ранок, тихо в домі, думки в безмежному польоті з приходом різнобарвної пори, відчуваю оновлення своєї душі, особистості, життя. Люблю зміни у всьому, тому намагаюсь йти в ногу із часом. Тепер це справа моєї честі будувати неподільну й незалежну Батьківщину. В реаліях сьогодення маю спробувати «Приміряти європейський костюм на українську вишиванку».

Моя Україна — центр Європи, багата, родюча квітуча земля. Миролюбна, щедра, роботяща і талановита нація. Не кожен має таку Вітчизну. Для українців головне свобода й незалежність, які притаманні багатьом народам інших держав. Прагнути бути європейцем це класно, але насправді багато хто не усвідомлює, що бути європейцем це насамперед бути патріотом своєї держави, робити все для того, щоб твоя країна розвивалась, почуватися упевненим у собі й в завтрашньому дні. Так, ця тема турбує досить сильно, бо постає питання про вступ в ЄС, і тому нам важливо знати, що чекає нас у майбутньому. А нашу демократичну і вільну європейську сутність довів ще Майдан.

Так чи можемо ми себе називати європейцями? Кожен європеєць пишається своїм походженням, і це — одна з ознак свідомої людини, суспільство живе за іншими стандартами, законами. Погодьтесь, більшість українців не можуть бути з Європою душею та серцем, бо наші люди не прагнуть до саморозвитку. А ось справжні європейці кожного дня працюють над своєю культурою, адже вони її цінують і шанують А що робимо, ми щоб наша держава була могутньою? Мабуть, поки що нічого, все чогось чекаємо. Адже не все так погано, як може здатися на перший погляд, тому що ми є не гірші за європейців. Ми нащадки вільнолюбних Запорізьких козаків: сильних, незалежних людей, вільних у своєму виборі, пишаємося нашою солов’їною мовою, насиченою історією, патріотичним духом нашого народу і гордо кажемо: "Я — українец, співаємо «Ще не вмерла України..» разом з друзями та батьками, ми є частинкою цієї землі і ніколи не змінимо цього! Тільки треба навчитися все це берегти ось тоді й станемо європейцями. Все залежить від нас самих. Гадаю, що українці мають право розглядати шлях до Європи, як шлях додому.

А поки що Європа поруч з Україною лише на карті, на жаль.

Останнім часом з батьками багато подорожуємо: Німеччина, Франція, Нідерланди. Вдихнув чужоземні пахощі полинули в той рай, яким здавалось абсолютно все. Ви бачили Париж у бежевім кольорі, в якому вітає дух свободи й любові?! Яскраві вогні великого міста підкуповують своєю неповторною красою, веселі люди зупинились у часі. Але ми побачили тут й людей, які просять милостиню. Вражає строгістю й порядком Германія. Красу й тишу Любеку змінює шумний Гамбург. А ось в Амстердамі прямо з велосипедної стоянки крадуть велосипеди, подібно київським зухвалим циганам. Порівнюючи європейців з українцями, не можна не помітити істотні відмінності. В очах заклопотаних українців помітиш сум, злість. Розумію, що в сірих буднях ми часто сумуємо за людяністю, яка зникає, за теплим словом, якого не почуєш. Люди з Європи більш відкриті, усміхнені, майже безтурботні. Що ж є у них, чого так катастрофічно не вистачає нам й навпаки? Толерантність. Для нас це проблема. Погані звички, яких нам позбуватися й позбуватися для європейців елементарні речі. Ми маємо працювати над собою, навчитися повазі й проявляти її до своєї країни, родини, закону, історії, якою б вона не була. Так події сьогодення на Сході нашої держави, корупція, але у нас є живий рух, ми мислимо про майбутнє в нових уявленнях, саме цього не вистачає сучасній Європі, зациклиної на собі.

Ми творимо своє життя, майбутнє України, й десь глибоко в душі мріємо про кращі умови у себе на Батьківщині. Володіти високою культурою, мати можливість забезпечити свою сім’ю, показати їй весь світ. Завжди є до чого прагнути. Недарма відчутна орієнтованість нашої економіки, освіти, медицини на кращі досягнення інших держав.

Я живу в українському селі, де відчувається рука господаря: чисті вулички, дитячі майданчики, парк, який ми власноруч насаджували й алея кипарисів, це земля, де по – особливому пахне повітря, земля батьків, дідів.

Мій батько справжній європеєць, боліє за долю села, не шкодує часу і сил для того, щоб щедра українська земля завжди залишалася квітучою.

У Далай-лами є такий вислів: «Як би зручно ні сіли, нога затече. Треба поміняти положення». Я думаю, що нам потрібні зміни, бо інакше у нас заніміють кінцівки, а потім і душа це ж так природно. Немає нічого постійного. Ловіть дихання справжнього та отримуйте задоволення. Головне — міняйте положення, пробуйте і нічого не бійтеся. Досить кланам роздирати Україну. Треба як найшвидше робити реформи.

Можливо, навколо України буде утворюватися новий союз держав. З таким настроєм і гори перевернути. Я вірю в майбутнє нашої держави. Якщо в кожного з нас в серці пануватиме любов до України, ми зможемо творити, будувати справжню європейську державу.