Життя і смерть…Замислимось. Навіщо? Навіщо так мучаються люди? Війни навіщо? Смерті? За одне тільки горе матерів, переживших своїх синів, нам— ніколи не розплатитись. Життя-це смуга випробувань та перешкод. Іноді наступає відчай, душу охоплює страх… Та перемагає той, кому є заради кого прагнути до цієї перемоги, хто відчуває любов і підтримку рідних та друзів. І для цього треба ще вірити у власний розум, власні сили і вміти любити.

    Сьогодні на душі дуже неспокійно, якось тривожно за майбутнє. Чого ж Вам не вистачає, людоньки!? Що ж з Вами сталося!? Звідки ця бездушність, жорстокість, заздрість!?

   Згадую, як 10 років поспіль ми з дітьми готувалися до конкурсів Проекта «Моя Батьківщина – очима дітей різних етносів України».Які цікаві теми, зустрічи, конференції; хотілося працювати й спілкуватися. Бо ми жили у мирі, дружбі з усіма народами, яке це щастя! Для творчої людини такі зустрічі – це як цілюща вода. Потрібна спільна думка про найактуальніші явища сучасності, міркування про майбутнє України,   екскурси в історію на етнографію рідної країни, розуми про роль рідної мови в житті людини. І як нагорода – особистий контакт з авторами та експозиціями численних виставок -  то це значний культурологічний та духовний пласт. Мимоволі згадуєш останнього лицаря поетичного кіно, який помстився Україні своєю любов'ю: своїм фільмом "Тіні забутих предків" вивів кінематограф України на висоту міжнародного рівня визнання.

    Друг проекту Вікторія Данелян, засновник музею «Сновидінь» говорила, що  Сергій Параджанов подарував ідею про те, що долю людини, більшою мірою, вершить  не його біографія, а фантазія про самого себе

    А проект допоміг всім педагогам  отримати можливість знайти в школярах паростки національної свідомості та проростити їх спираючись на свій досвід. 

    С.І.Параджанов - одна з найзагадковіших особистостей ХХ століття. Феномен Параджанова не перестає хвилювати прогресивну громадськість світового простору, тому, що зліт його особистості був настільки стрімким і очевидним, що донині змушує хвилюватися і дивуватися своєї грандіозної монументальністю, а й загальнолюдської закономірністю.

  У Всеукраїнському історико-літературному конкурсі «Лицарі українського романтичного світосприйняття М.Коцюбинський. С.Параджанов» брали участь учні Юр’ївської школи Влад Кузьменко у 2009році і Наталя Соколюк 2014рік. Генеральным партнером проекта виступила Олена Оганесян, куратор "Параджанов АРТ”, вице-президент Армянської спілки культурних зв’язків, АОКС, Член   Ради керівників Всеукраїнських національних об'єднань Міністерства освіти і науки України. Конкурс проводився  за підтримкою Міністерства освіти і науки України, за сприянням Посольства Республіки Вірменія в Україні  і Центру «Параджанов-АРТ», який подарував всім учасникам велику кількість перспектив та можливостей, створювати новий світ, який приречений бути найкращим майбутнім кожної людини.

        150-та річниця від дня народження М.Коцюбинського, 90 років від дня народження С.Параджанова. 50 років — з часу виходу на екран фільму «Тіні забутих предків». Це круглі дати 2014 року. І тому думка громадської організації провести цей конкурс – хороша думка, бо значення українця М. Коцюбинського і вірменина С. Параджанова для української культури невичерпне.

   Повірити в дива і в те, що казка є і в нашому житті можливо не тільки, коли наближається Новий рік.   Ми поринули у світ творчості майстра. Всі бажаючі могли стати частиною композиції в дусі Параджанова, де б поєднувалося непоєднуване, разом придумати і створити свій унікальний і неповторний колаж, наповнити його змістом. відчути цю шалену енергетику митця.

17 вересня в Києві, в Кабміні, відбувся захід, яке дозволило об'едініть однодумців, одержимих дослідницькою діяльністю щодо популяризації творчої спадщини видатного Майстра кіно Сергія Параджанова, відбулося нагородження переможців конкурсу. І ми були серед запрошених. П'ять років тому ми вже були серед переможців, пощастило і зараз.

      Наталя Соколюк, учениця 11-го класу КЗ « Юр’ївська БЗОШ І – ІІІ ступенів» булла нагороджена Дипломом урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики Друзенко Г.В. особисто, та Дипломом Міністерства освіти і науки України, як переможець в Номінації «Відкриття».

       Вища радість в тому, щоб емоційно пережити, усвідомити й вразити.

Виступи моїх подопічних, зроблені скріншоти вразили присутніх вельмошановних осіб: від Міністерства освіти і науки – департамент загальної середньої та дошкільної освіти, директор департаменту Кононенко Ю.Г., Т.П.Бадаянц – член Національної спілки архітекторів України, директор Проектної студії  Міжнародної Академії архітектури - член журі Конкурсу.

 Авакян С.Г.- член журі Конкурсу, представник Спілки вірмен України, Голова правління Хмельницького обласного об'єднання національностей. 

  Після урочистостей ми вирушили до Будинку Національної спілки письменників України на зустріч з О.В.Божко, до Маріїнського парку, на Кіностудію імені О.Довженка, виставку-експозицію сприйняття молодим поколінням морального, етичного, філософського та політичного статусу України як європейської держави, роздуми молоді стосовно пріоритетів європейських цінностей та українських чеснот на рідній землі.

       Ми вдячні організаторам цього свята, особливо Олені Михайлівні Оганесян за можливість приїхати до Київа, прийняти участь в урочистостях та доторкнутися до частинки майстрів слова. Важливим є той факт, що школярам випала можливість познайомитись з цікавими людьми, почути їх точку зору на важливі для себе речі, отримати безцінний досвід. Цінне те, що пам ять про С.Параджанова живе. І збираються люди, які знають один одного не один  рік. На святі панує атмосфера, яка стирає грані між народами і країнами.

Останні десять років зі знаменитим режисером С. Параджановим була його редактор, секретар, перекладач Кора Церітелі.

З її виступу знаємо, що щодня спілкуватися з генієм - це просто нестерпна ноша.

Він не зупиняється ні на одну секунду і якщо не працювали руки, то в хід йшла думку; придумував, розповідав. За будь-якого приводу починався такий злет фантазії. Так як його мистецтво особливе, яке говорить з нами мовою кінематографа.

Навіть наслідувати Параджанову неможливо. У нього це, як у людини творчого і виключно обдарованого - це і виклик, і шок, і такий величезний згусток енергії - порівняти можна тільки з Сальвадором Далі і сюрреалізмом, коли нормальність ставить у глухий кут, використовується «параноїдально-критичний метод», коли:

 Свідомість звільнено від раціональних зв'язків і досягає стану, близького до трансу;

 Повністю підпорядковується неконтрольованим внутрішнім імпульсам,

 Працюєш швидко, не затримуючись для осмислення зробленого. Як би «Прозріти, побачити, здивуватися».

Ще одним виходом творчої енергії майстра були колажі: фотографії, рослини, клапті тканини, скло; все це монтував на площині і в просторі, створюючи абсолютно унікальний світ.

Є унікальна можливість подивитися альбом фотографій С. Параджанова «Хроніка діалогу». У 2009 році ми булл на конференції в Київо Печерській Лаврі (Будинок книги й книгодрукування) і все бачили на власні очі. Більшість будуть опубліковані вперше, де Параджанов відображений Ю. Мечетовим в різні періоди життя і в різних емоційних станах. Незабутня міміка, жести, посмішка і звичайно ж погляд найзагадковішого і містичного генія кіно ХХ століття.

С. Параджанов казав:

«Потрібно виховувати майбутнє покоління, це вже не перевиховаєш - воно прийде до очищення. Все: політики, режисери повинні думати про виховання майбутнього покоління ».

У центрі його багатогранної творчості дороговказною зіркою найвищої проби залишається на всі часи фільм за мотивами твору М.Коцюбинського «Тіні забутих предків».

«Як страшно прогавити прекрасне», - писав геніальний режисер.

«Сонце! Я тобі вдячний. Ті сієш у мою душу золотий Засів - Хто знає, что Вийди з того насіння. Може вогні? »- Казав М. Коцюбинський

У «Тінях ...» Коцюбинський описав ідилію, костюми, звичаї, уклад життя гуцулів, не підозрюючи, яка драмма ховається серед цієї розкішної природи. А ми побачили кінцеві результати обробки цих гуцульських матеріалів і ту безодню, в яку він заглянув.

Карпати ділилися скарбами, а режисер Параджанов вмів їх знаходити. Все, що ми побачили на екрані було насправді: Криворівня - об'єкт Палійчуків; Соколівка - Марічка-Утопленіца.

Сорок чоловік з села брали участь у зйомках, а Валю Глінько (дівчинка Марічка) сам особисто Параджанов учив вишивати хрестиком.

«Тіні ...» 50 років вражають глядачів. Фільм переповнений універсальними міфологічними символами життя і смерті, добра і зла, краси і потворності, створення і знищення - початок і кінець.

Марічка гине в бурхливих водах, але не зникає назавжди, а як би повертається до первинного, вихідного.

А Іван після смерті коханої повертається до життя через дерево «символ життя» - життя космічної.

Ось таке короткочасне щастя, як весна і трагедія двох молодих людей.

А ігри при небіжчику - символ вічного життя і діти, які з цікавістю стежать через вікно за обрядом. Таким чином, стверджується природность життя і смерті, і законів вічного оновлення.

Марічка йде за зіркою - символ мрії, однак заблукала - символ розпачу і знаходить чорну овечку - символ смерті (позбавлення). Таке відчуття, як стрибок зі скелі - тріумф життя над смертю.

    Попрацював над скринами, ми зрозуміли, що фабула виявилася до подиву ємною. Параджанов зосередив увагу не на перепетиях історії персонажів, не на дослідженні їх психології, а на показі середовища, в якому відбувається дія. Це втілення мотивів українського фольклору, відображеного в поетиці параджановського відєнія. В центрі "Тіней .." образ життєлюбного, дуже талановитого народу.

     Режисер вірменського походження показав світу Україну і за це постраждав, вибравши шлях внутрішньої свободи, сприймається як герой нашої країни; всією своєю творчістю і життям Параджанов нагадував, що Україна не повинна ділитися. А Івани та Марічки необхідні нам і нашим нащадкам, як символ єдності, дружбу та любові.

   Ми живемо в украінському селі, шануємо наші традиції.  Найбагатший скарб звичаїв нашого народу ми отримали у спадок і зобов'язані зберегти його і передати нащадкам, щоб не перервався зв'язок поколінь.

       В нашому житті київська земля відіграла надзвичайно позитивну роль. У нас багато планів на майбутнє.

     Пам'ятаємо, що успіх приходить до того, хто робить те, що найбільше любить. Олена Оганесян готуе вже новий конкурс. Приєднуйтесь, не пошкодуєте. У нас є прекрасна нагода добре попрацювати  і отримати від цього задоволення.

    Наш час вимагає людей компетентних, відповідальних, здатних мислити неординарно та приймати нестандартні рішення, тому всі бажаючи можуть долучатися до Проекту «Моя Батьківщина – очима дітей різних етносів України», який триває майже 10 років поспіль і перемагати.

    Ми обов'язково зуміємо бути щасливими, тож поспішаємо творити добро, вірте в те, що все і всі зміняться на краще, обов’язково, бо у нашому житті є місце диву. «Милосердя, співчуття, щедрість – ось на що повинен кожен спрямувати  свою діяльність»?